Діагностика Unio pictorum (Linnaeus, 1758)
У цьому розділі головна увага приділена особливостям диференціації Unio pictorum і Unio tumidus. Проведена нами ревізія фондової колекциії Unionidae ДПМ НАНУ показала, що найбільша кількість помилкових визначень перлівниць викликана значною конхологічною подібністю, яку демонструють окремі представники цих двох видів.
У більшості проаналізованих нами ключів для визначення розповсюджених у Східній і Центральній Європі видів перлівниць підкреслюється видовжена форма мушлі U. pictorum, яку характеризують як видовжено-еліптичну [Жадин, 1952], вузько-яйцеподібну [Glöer, Meier-Brook, 1998], язикоподібну або видовжено-клиноподібну [Стадниченко, 1984]. При цьому верхній і нижній край мушлі нерідко проходять паралельно або майже паралельно [Жадин, 1952; Glöer, Meier-Brook, 1998; Piechocki, Dyduch-Falniowska, 1993]. Такій типовій формі мушлі U. pictorum зазвичай протиставляється клиноподібна мушля U. tumidus.
Однак форма мушлі підлягає значній внутрішньовидовій мінливості як в U. pictorum [Гураль, Гураль-Сверлова, 2008, рис. 2], так і в U. tumidus [Гураль, Гураль-Сверлова, 2008, рис. 3; Piechocki, Dyduch-Falniowska, 1993, rys. 41], що призводить до помітного згладжування описаних вище міжвидових відмінностей. Так, у фондовій колекції ДПМ НАНУ є екземпляри U. pictorum з відносно короткими або виражено клиноподібними стулками, які більше нагадують U. tumidus.
Стулки Unio pictorum типової (A, B) та нетипової форми (C, D). Інвентарні номери показаних матеріалів: A – B72, B – B91, C – B81, D – B585.
У забарвленні мушель U. pictorum, дійсно, часто наявні жовтуваті тони [Старобогатов, 1977; Piechocki, Dyduch-Falniowska, 1993], особливо це стосується мушель молодих особин. Проте загалом забарвлення мушель цього виду перлівницевих є досить мінливим, у фондовій колекції ДПН НАНУ є стулки U. pictorum із зеленкуватою, сірувато-коричневою, темно-бурою і навіть червонувато-коричневою поверхнею.
Мінливість забарвлення мушель Unio pictorum. Інвентарні номери показаних матеріалів: A – B91, B – B102, C – B90, D – B623, E – B608, F – B675.
Важливе діагностичне значення у проаналізованих нами ключах надають характеру верхівкової скульптури U. pictorum, утвореної окремими горбочками (рядами горбочків) [Стадниченко, 1984; Старобогатов, 1977; Старобогатов и др., 2004; Piechocki, Dyduch-Falniowska, 1993] – на відміну від виразної W-подібної скульптури в U. tumidus, а також від слабше виражених зігнутих валиків у Batavusiana crassa (див. розділ щодо діагностики цього виду).
Проте на практиці верхівкова скульптура U. pictorum виявляється дуже мінливою – від поодиноко розташованих невеликих горбочків до зігнутих валиків, які більше нагадують верхівкову скульптуру U. tumidus. Між- і внутрішньопопуляційну мінливість верхівкової скульптури U. pictorum демонструють, зокрема, фотографії фондових матеріалів ДПМ НАНУ.
Мінливість верхівкової скульптури Unio pictorum: A – окремі невеликі горбочки; B – горбочки та майже прямі валики; C – зігнуті валики. Інвентарні номери показаних матеріалів: A – B90, B – B185, C – B70.
Для діагностики U. pictorum нерідко пропонують використовувати відносні розміри заднього кардинального зуба в лівій стулці [Старобогатов, 1977; Старобогатов и др., 2004; Piechocki, Dyduch-Falniowska, 1993]. Я.І.Старобогатов радить розглядати кардинальні зуби лівої стулки з боку верхівки: в U. pictorum задній зуб закінчується на тому самому рівні, що й передній, а в U. tumidus виступає помітно далі, ніж передній кардинальний зуб [Старобогатов, 1977; Старобогатов и др., 2004].
За нашими спостереженнями, задній кардинальний зуб у лівій стулці U. pictorum, дійсно, найчастіше не вище переднього. Однак ця ознака все ж таки підлягає деякій внутрішньо- та міжпопуляційній мінливості, що в окремих випадках може призвести до помилкового визначення. Це наочно ілюструє порівняння фондових матеріалів ДПН НАНУ. Також задній кардинальний зуб не завжди можна назвати маленьким, із загостреним кінцем [Piechocki, Dyduch-Falniowska, 1993].
Мінливість кардинальних зубів лівої стулки в Unio pictorum. Цифрами позначено: 1 – задній кардинальний зуб; 2 – передній кардинальний зуб; 3 – зрослі кардинальні зуби. Інвентарні номери показаних матеріалів: A – B588, B – B90, C – B194, D – B186, E, F – B106.
При визначенні мушель U. pictorum (аналогічно до інших видів перлівниць) бажано звертати увагу на будову кардинальних зубів в обох стулках. Більш того, кількість, розташування, форма кардинальних зубів у правій стулці часто виявляються надійнішою діагностичною ознакою [Васільєва, 2011; Гураль, Гураль-Сверлова, 2008; Стадниченко, 1984; Янович, Васильева, 2010; Янович та ін., 2010б]. Аналіз літературних даних і фондових матеріалів ДПМ НАНУ дозволив нам так сформулювати особливості будови кардинальних зубів правої стулки в U. pictorum [Гураль, Гураль-Сверлова, 2008]: додатковий (верхній) зуб завжди добре розвинутий, має форму довгого гребеня, основний (нижній) зуб – також у формі довгого та відносно тонкого гребеня, який проходить паралельно або майже паралельно до спинного (верхнього) краю стулки. В U. tumidus додатковий зуб редукований [Стадниченко, 1984], часто зовсім непомітний або помітний у вигляді невеликого напливу (низької складочки) переважно над передньою частиною основного зуба. У Batavusiana crassa додатковий зуб короткий, але зазвичай добре помітний [Гураль, Гураль-Сверлова, 2008], за спостереженнями житомирських малакологів, іноді може бути відсутнім [Янович, Васильева, 2010; Янович та ін., 2010б]. А основний кардинальний зуб, по-перше, значно масивніший (товстіший) і коротший, ніж у U. pictorum, по-друге, розташований під значним кутом до верхнього (спинного) краю стулки (як й кардинальні зуби лівої стулки).
Кардинальні зуби правої стулки в різних видів перлівниць: Unio pictorum (A, B), Unio tumidus (C, D), Batavusiana crassa (E, F). Цифрами позначено: 1 – додатковий кардинальний зуб, 2 – основний кардинальний зуб. Інвентарні номери показаних матеріалів: A – B183, B – B188, C – B192, D – B510, E – B145, F – B157.
Розмірна характеристика виду
Unio pictorum (Linnaeus, 1758)
Максимальна довжина мушлі за даними різних авторів
| Літературне джерело | Максимальна довжина, см |
| [Жадин, 1952] | 6,5 |
| [Стадниченко, 1984] | 8,92 |
| [Glöer, Meier-Brook, 1998] | 9,0 |