Helicopsis retowskii (Clessin, 1883)

Равлик степовий Ретовського
Helicopsis retowskii (Clessin, 1883)

Черевоногий (клас Gastropoda) легеневий (підклас Pulmonata) молюск, належить до родини подібних (або несправжніх) равликів (Hygromiidae).

Синоніми: Helicopsis paulhessei (Lindholm, 1936), Helicopsis gasprensis (Hesse, 1934)

Опис черепашки. У дорослих особин висота черепашки коливається переважно в діапазоні від 5 до 10 мм, ширина (діаметр) черепашки – від 8 до 16 мм. Має 5–6 обертів. Форма, розміри, скульптура черепашки дуже змінні, що можна спостерігати навіть на відносно невеликих територіях (Гураль-Сверлова, 2012). Форма черепашки коливається від сильно сплощеної, з широким перспективним пупком до значно вищої, з відносно вузьким пупком. Відповідно відносна ширина пупка може коливатися в дуже широких межах: від 1/6–1/5 ширини черепашки (Шилейко, 1978) до 1/4 і навіть 1/3 її ширини (Гураль-Сверлова, 2012). Скульптура черепашки коливається від грубих радіальних зморшок (які можуть суттєво згладжуватися на останніх обертах) до густо розташованих низьких реберець. Останній оберт від плавно заокругленого до кутастого або з чітко вираженим кілем на периферії. Ступень розвитку радіальної скульптури та кіля змінюється узгоджено (Шилейко, 1978), тобто, черепашки з добре розвиненими реберцями мають також чітко виражений кіль, і, навпаки, черепашки, поверхня яких виглядає лише радіально покресленою, мають заокруглений або лише дещо кутастий останній оберт. Кіль або чіткий кут часом можна помітити лише на черепашках молодих особин. Забарвлення дуже змінне, часто зустрічаються й однотонно білі черепашки, й черепашки з різною кількістю темних спіральних смуг, одна або дві з яких проходять над периферією черепашки. Якщо таких смуг дві, верхня може розпадатися на окремі плямки. При збільшенні інтенсивності пігментації черепашки її верхня частина може набувати мармурового забарвлення (хаотично розташовані дрібні світлі плямки на темному фоні). Іноді за рахунок злиття широких темних смуг черепашки виглядають майже однотонно-коричневими, за винятком вузької світлої смужки на периферії.

Зауваження до діагностики. У межах свого ареалу деякі форми Helicopsis retowskii досить часто помилково приймають за Helicopsis dejecta (черепашки зі слабко розвиненою радіальною скульптурою та без кіля) або Helicopsis filimargo (відносно великі та сильно сплощені черепашки з більш або менш вираженим кілем). Надійно визначити такі конхологічні форми можна лише із залученням анатомічних ознак, а саме зовнішньої та внутрішньої будови пеніса (Гураль-Сверлова, 2012). У той самий час "типову" форму H.retowskii (відносно невелика та висока черепашка з добре розвиненими радіальними зморшками або ребрами та з кілем на периферії) можна визначити й на підставі лише конхологічних ознак. До речі, саме такі черепашки описані в ключах визначників (Лихарев, Раммельмейер, 1952; Шилейко, 1978).

Примітки. У визначнику І.М.Ліхарева і О.С.Рамельмейєр (1952) слабо скульптурована форма H.retowskii описана в якості самостійного виду – Helicella (Helicopsis) gireiorum Lindholm, 1926. Ще одна слабоскульптурована і велика форма H.retowskii, також описана А.Ліндгольмом, досі розглядається більшістю авторів як самостійний вид Helicopsis paulhessei (=H.gasprensis). Проте ми вважаємо її синонімом H.retowskii (Гураль-Сверлова, 2012).

Анатомічні дослідження, проведені нами у Криму, дозволили суттєво розширити відомий діапазон конхологічної мінливості H.retowskii (Гураль-Сверлова, 2012), вказаний у попередніх визначниках (Лихарев, Раммельмейер, 1952; Шилейко, 1978). Це стосується загальних розмірів черепашки, її форми, відносної ширини пупка. Тому для детальнішого знайомства з цим видом рекомендуємо переглянути згадану вище публікацію.

Розповсюдження. Раніше розповсюдження цього виду вважали обмеженим гірським Кримом. Тепер з’ясовано, що H.retowskii зустрічається також у степовому Криму (Гураль-Сверлова, Гураль, 2012) та хоча б спорадично на Причорноморській низовині (Гураль-Сверлова, 2012).

Екологія. Степовий вид, аналогічно до інших видів роду Helicopsis. У суху й спекотну погоду тримається під каміннням, в ґрунті або інших сховках. У прохолодніші та вологіші періоди може підійматися на трав'яні рослини та утворювати на них скупчення ("грона"), подібно до молюсків з родів Xeropicta і Xerolenta.

У дещо зміненому вигляді текст взято з видання:
Гураль-Сверлова Н.В., Гураль Р.І. Визначник наземних молюсків України. – Львів, 2012. – 216 с.

Цитована література:

1. Гураль-Сверлова Н.В. Обзор наземных моллюсков рода Helicopsis (Hygromiidae) Донецкой возвышенности и прилегающих территорий с описанием новых видов // Ruthenica. – 2010. – Т. 20, № 1. – С. 13-26.
2. Гураль-Сверлова Н.В., Гураль Р.І. Наукові колекції Державного природознавчого музею. Вип. 4. Малакологічний фонд. – Львів, 2012. – 253 с.
3. Лихарев И.М., Раммельмейер Е.С. Наземные моллюски фауны СССР // – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952. – 512 с. – (Определители по фауне СССР. Т. 43).
4. Шилейко А.А. Наземные моллюски надсемейства Helicoidea. – Л.: Наука, 1978. – 384 с. – (Фауна СССР. Моллюски. Т. 3, вып. 6. Нов. сер. № 117).