Achatina fulica Bowdich, 1822

Зміст статті:
Сама банальна або сама відома?
Чому її так назвали?
Загальний вигляд
Трохи про розміри
А що у продажу?
А хто "хрещений батько"?
Один вид – багато назв
Підвиди або форми?
Помилка з "хемелі"
"Лівосторонні" фуліки, або декілька слів про "королівських равликів"
Ще щось
Дальні подорожі (літературна цитата)
Історія в датах
Що було згодом
Равлики проти равликів

Сама банальна або сама відома?

Без сумнівів, фуліка є зараз найбільш розповсюдженим і відомим видом ахатін. При цьому вона широко розповсюджена як у природних умовах (значною мірою завдяки людям, детальнішу розповідь про це див. нижче), так і в тераріумах любителів. Невибаглива, плодюча, вона найчастіше потрапляє до зоомагазинів і, на жаль, у випадкові, далеко не завжди турботливі руки. Саме з неї розпочинали своє знайомство з дивним світом тропічних равликів багато досвідчених равлиководів. Ми вже не згадуємо про газети та інші засоби масової інформації: там під словом "ахатіна" (варіанти – "ахатін", "ахатіновий равлик", "гігантський равлик") майже завжди розуміють саме фуліку.

Чому її так назвали?

Не лише ахатіни, але й багато інших екзотичних (таких, що не зустрічаються в наших краях) молюсків часто або взагалі не мають українських (і російських) назв, або ці назви використовуються лише зрідка. Найчастіше для позначення різних видів равлиководи використовують транслітерацію латинських назв, коли наукова латинська назва записується кириличними літерами. Так, Achatina fulica називають "ахатіна фуліка" або скорочено – просто "фуліка". Й рідко хто замислюється над тим, що значить таке поєднання слів.

По-перше, "ахатіна". Походить від грецького слова "achates", що значить "агат". Німецькою ахатін також називають "Achatschnecken", у перекладі "агатові равлики". У російськомовній науково-популярній літературі вираз "агатові равлики", до речі, також використовується, але рідко. Більш того – "агатівками" у нас прийнято називати дрібних вітчизняних равликів з роду Cochlicopa (родина Cochlicopidae).

Не менш цікавим є слово "фуліка". Якщо зазирнути до латинсько-російського словника, можна дізнатися, що "fulica" – це лиска, водяний птах з чорним пір’ям і шкірястою "бляшкою" над дзьобом, схожою на залисинку. А загалом походження цього слова пов’язане з чорним кольором. Навіть не просто чорним, а "чорним, наче сажа". Можливо, фуліку (равлика, а не птаха) назвали так за те, що з віком оберти черепашки, які вона поступово добудовує, стають усе темнішими. Щоправда, й тіло, а точніше – нога в цих равликів буває досить темною. Але забарвлення тіла в наземних равликів загалом є дуже мінливим, тому при описуванні нових видів (або форм) на нього зазвичай не звертають уваги, на відміну від черепашки. А в першій половині XIX ст. опис видів (і форм) часто відбувався за поодинокими порожніми черепашками, наявними в колекціях, нерідко навіть без точних етикеток або з неправильно вказаними місцями збору.

Також фуліку називають інколи східноафриканською ахатіною або східноафриканським гігантським равликом. Це пов’язане з її первинним (природним) розповсюдженням.

Загальний вигляд

Власне, ми не будемо детально описувати тут зовнішній вигляд Achatina fulica, адже різні форми забарвлення та вікові стадії можна побачити на зібраних нами і показаних трохи вище фотографіях. Зупинимося лише на деяких деталях, що дозволяють відрізнити цього равлика від інших видів ахатін.

Зазвичай забарвлення черепашки змінюється у процесі росту равликів. Точніше, змінюється характер забарвлення обертів, які равлик добудовує. Більш ранні (дрібніші) оберти забарвлення змінити не можуть, хіба що з них може поступово облізти самий верхній та тонкий роговий шар (періостракум). З яєць равлики вилуплюються з дуже маленькими, тендітними, напівпрозорими черепашками, світлими та без малюнка. На пізніших обертах найчастіше з’являється темний (коричневий, по контрасту зі світлим фоном черепашки може виглядати майже цілковито чорним) малюнок з добре помітних поперекових смужок. З віком темних ділянок на черепашці стає все більше, а світлих – усе менше. Унаслідок один-два останніх (найбільших) обертів виглядають вже не смугастими, як у фулік-"підлітків", а практично однотонно-коричневими, нерідко із зеленкуватим відтінком.

Так змінюється з віком забарвлення черепашки "типової" фуліки, яку равлиководи називають "стандартом". Інколи темний малюнок на черепашці не проявляється, тому черепашка залишається світлою – жовтуватою. Точніше, вапняна основа черепашки біла, а от розташований зверху тонкий роговий шар (періостракум) може мати різні відтінки жовтого кольору. Такі черепашки часто називають "альбіносними", хоча це не зовсім вірно. Адже альбінізм – це повна відсутність пігменту.

Для визначення різних видів ахатін та їх родичів – архахатін важливе значення може мати колір колумели. Колумела – це стовпчик, утворений внутрішніми стінками обертів черепашки. Її можна уявити собі як внутрішню вісь черепашки, яка проходить від її верхівки до устя. В ахатін та їх найближчих родичів черепашка має таку будову, що нижній кінець колумели можна побачити з лівого боку устя (у равликів із закрученою ліворуч черепашкою – з правого боку). У достатньо великих равликів у той самий колір (у фуліки – в білий або блакитно-білий) забарвлена не лише сама колумела, але й прилеглі до неї ділянки.

Черепашка дорослого равлика: 1 – нижній кінець колумели (основна її частина знаходиться усередині черепашки та не помітна), 2 – наплив (калус), забарвлений у тон колумели.

Для порівняння черепашки молодих равликів

Трохи про розміри

Нерідко фуліку помилково називають найбільшим наземним равликом у світі. Особливо цим грішать журналісти. Насправді, за розміром черепашки (а саме так вимірюють равликів) фуліка помітно поступається своїй більшій родичці – звичайній ахатіні Achatina achatina.

Яких же розмірів може досягати черепашка фуліки? Далі ми будемо говорити лише про довжину черепашки.

По-перше, наскільки великими можуть виростати равлики цього виду в природних умовах? Пошукаємо відповідь у оглядовій науковій роботі Bequaert J.C. Studies in the Achatininae, a group of African land snails // Bulletin of the Museum of Comparative Zoology at Harvard College. – 1950. – Vol. 105, No. 1. – P. 4–216, pls. 1–81.

З 33 проміряних черепашок дорослих (статевозрілих) особин, зібраних у різних місцевостях за межами Африканського континенту, куди ахатіни були завезені в різний час людьми (про це ми детальніше розповімо трохи пізніше), найдрібніша мала в довжину 72 мм, найбільша – 171 мм. У самій Африці спостерігалася подібна картина: нормально забарвлені черепашки мали довжину від 73 мм до 162 мм (проміряно 28 штук), жовті черепашки без темного малюнка – від 98 мм до 148 мм (проміряно 11 штук). J.C.Bequaert згадує також літературні дані про знахідки особин цього виду з черепашками, які досягали в довжину 178 мм і навіть 190 мм. Таким чином, у природних умовах у найбільших особин Achatina fulica довжина черепашки може досягати 17, 18 і навіть 19 см.

А в тераріумі? Звісно, розмір черепашки залежить й від генів, й від умов утримання (особливо в перші місяці життя), й від того, наскільки рано равлики будуть "допущені" до розмноження. І.С.Краснов у своїй популярній брошурі "Гигантские улитки – ахатины. Опыт успешного содержания и разведения в домашних условиях" (Москва: ООО "Аквариум-Принт", 2008) вказав довжину черепашки найбільшої з фулік, які жили в нього: 15,5 см.

А ось фотографії найвидатніших велетнів серед фулік, люб’язно надані нашими знайомими-равлиководами. На першій з них – два равлика Ірини Бескоровайної. Старший на прізвисько Танк у віці 2,5 років виростив черепашку довжиною 17 см, її нащадок (Подляна Танковна) у віці 1 рік і 2 місяці досягнув 15 см.

Ще один велетень (власниця Наталія Дев’ятих). Судячи по фото з лінійкою, довжина черепашки майже досягає 19 см!

А що у продажу?

Равлиководи зараз фактично розрізняють 4 різновиди (а фактично – форми забарвлення цього виду). Інколи їх помилково називають підвидами, хоча до справжніх підвидів вони не мають жодного відношення (чому – ми пояснимо нижче).

1) "Стандарт" – равлики зі звичайно забарвленими черепашкою та тілом.
2) "Альбіно (albino)", "альбіно боді (albino body)" – равлики з білим тілом і нормально забарвленою черепашкою. Це поєднання світлого тіла і темної черепашки називають також "білий нефрит (White Jade)".
Біле тіло – спадкова рецесивна ознака, нормально (стандартно) забарвлене – домінантна.
3) "Родаці", вони ж "родації", "родашки", var. rodatzi – равлики з нормально забарвленим тілом і жовтою черепашкою без коричневого малюнка.
Така черепашка – спадкова рецесивна ознака, нормально забарвлена – домінантна. 4) "Родаці альбіно", "родаці альбіно боді" – равлики з білим тілом і жовтою черепашкою (поєднання №2 і №3).
5) "Хемелі", var. hamillei – зазвичай так називають равликів з рожевою верхівкою черепашки (апексом), хоча це й неправильно. Але про це ми розповімо трохи нижче.
6) "Хемелі родаці" – помилкова назва равликів, черепашка яких жовтого кольору, але з рожевою (або хоча б з рожевуватою) верхівкою.

А хто "хрещений батько"?

Вище ми вже розповідали про те, чому фуліку назвали фулікою. Але питання полягає в тому, кого слід офіційно вважати її "хрещеним батьком". Усі відомі зараз види тварин (й не лише тварин) мають латинську назву, яка складається з назви роду і назви виду. Після цих двох слів вказують прізвище людини, яка вперше дала науковий опис цього виду та надала йому латинську назву, і рік, коли це відбулося. А ось з фулікою справа дещо заплутана: навіть у наукових виданнях її називають то Achatina fulica (Férussac, 1821), то Achatina fulica Bowdich, 1822. Формально ніби усе зрозуміло: 1821-й рік був раніше 1822-го, і "хрещеним батьком" фуліки має бути французький барон і "за сумісництвом" відомий малаколог d'Audebard de Férussac (на честь якого, до речі, названі маленькі напівслизняки даудебардії). Помиляєтеся!

Зараз, аби описати невідомий науці вид молюска, вченому потрібно дотриматися певних формальностей: описати в науковому журналі хоча б зовнішній вигляд його черепашки (а бажано й будову статевої системи), дати зображення (рисунки або фотографії) типових екземплярів, вказати, в якому музеї або іншій публічній колекції вони знаходяться, де і коли були зібрані, чим новий вид відрізняється від споріднених (подібних) видів, чому йому дали саме таку латинську назву (що вона означає). Але колись не існувало таких суворих правил. Вчений міг просто дати в якійсь роботі зображення (малюнок) черепашки та підписати його новою латинською назвою. Або, навпаки, дати назву і короткий словесний опис, за яким часом важко щось зрозуміти, без зображення.

Повернемося до нашої фуліки. Férussac у 1821 р. в одній зі своїх наукових публікацій просто вказав, що на о-ві Маврикій (куди фуліку завезли люди – див. нижче) живе Helix fulica (не дивуйтеся, що хелікс, а не ахатіна, колись багатьох наземних равликів відносили саме до роду Helix). Але він не дав ані опису цього виду, ані хоча б зображення його черепашки. Ось чому багато сучасних дослідників вважають вказівку французького барона "nomen nudum", тобто порожньою, "голою" назвою.

Bowdich у 1822 г. пішов трохи далі. Він дав зображення черепашки Achatina fulica (вже ахатіни, а не хелікса), але "забув" вказати місце збору і дати хоча б короткий словесний опис виду. І навіть саме авторство цього виду помилково приписав Ламарку. Відомий дослідник ахатін J.C.Bequaert (1950) висловив припущення, що зображена черепашка також походить з о-ва Маврикій.

До речі, сам Ламарк у тому самому 1822 р. описав з Маврикія ту саму фуліку, але під іншою назвою – Achatina mauritiana, тобто маврикійська.

Один вид – багато назв

Подивіться на будь-який вид великих тропічних (ахатіни, архахатіни, караколуси) або вітчизняних (хелікси, цепеї тощо) равликів. Ви відразу побачите, що навіть у представників одного виду черепашки можуть дуже сильно відрізнятися за розмірами (звичайно, ми говоримо тут про розміри дорослих равликів, а не підростаючої малечі), формою та, особливо, за забарвленням. Не дивно, що колись вчені описували багато форм (f.), варієтетів (var.), підвидів і навіть окремих видів, котрі при детальнішому розгляді виявлялися просто синонімами.

Якщо говорити лише про види, ту саму фуліку спочатку описали за острівними екземплярами (див. вище) як fulica і як mauritiana (1821-1822 гг.), й лише набагато пізніше з її рідного Африканського континенту як Achatina rodatzi Dunker, 1852 (особини з жовтою черепашкою) і Achatina hamillei Petit, 1859 (особини з типово забарвленою черепашкою). Ще була Achatina castanea Lamarck, 1822, описана невідомо звідки (але про цю форму ми поговоримо трохи пізніше). Інші назви, форми ми навіть згадувати тут не будемо. Кому цікаво, може подивитися списки синонімів у роботі:
Bequaert J.C. Studies in the Achatininae, a group of African land snails // Bulletin of the Museum of Comparative Zoology at Harvard College. – 1950. – Vol. 105, No. 1. – P. 4–216, pls. 1–81.

Підвиди або форми?

До середини ХХ ст. у науковій літературі накопичилося вже забагато назв, під якими різні втори описували або просто вказували ту саму фуліку. Вже згаданий вище J.C.Bequaert (1950), детально вивчивши літературні джерела і колекційні матеріали, залишив лише(!) 5 назв, назвавши їх попередньо "підвидами". Щоправда, із застереженням, що деякі з них недостатньо вивчені, тому пізніше можуть бути зведені просто в синоніми "типової фуліки". Власне, вчений зберіг ці назви навіть не тому, що сам вважав усі ці форми справжніми підвидами, а просто зробив "уступку пануючій практиці" та "аби вони не були описані знову під новими назвами".

Тут потрібно пояснити, що таке підвид з точки зору сучасної біології. Найчастіше підвид – поняття географічне. Коли якійсь вид має достатньо велику область проживання (ареал), виникає імовірність того, що в якійсь частині цього ареалу (особливо якщо вона частково або повністю ізольована від інших ділянок, заселених тим самим видом) виникнуть і розповсюдяться якісь ознаки (наприклад, особлива форма або забарвлення черепашки у молюсків), відсутні в інших місцях. Проте ці ознаки повинні не просто зустрічатися на цій на території, особини з такими ознаками повинні становити якщо не 100%, то не менш 75%. І, відповідно, подібні екземпляри не повинні регулярно зустрічатися на інших ділянках видового ареалу.

Різні підвиди не можуть жити на одній території та не "змішуватися" між собою. Адже, не зважаючи на деякі зовнішні відмінності, вони залишаються представниками одного виду, тому можуть вільно схрещуватися і давати плодючих нащадків. І тому там, де стикаються території, заселені різними підвидами, утворюються більш або менш широкі гібридні зони (зони гібридизації). Ось там можна побачити будь-що – й екземпляри, що нагадують "чисті" підвиди, й найрізноманітніші "помісі".

Загалом, можлива й часткова екологічна ізоляція підвидів – коли вони зустрічаються на одній території, але в дуже відмінних екологічних умовах. Але це явище набагато рідкісніше, ніж географічна ізоляція. Ми навіть не знаємо, чи зустрічається воно загалом у наземних молюсків. Варто також відмітити, що навіть види з дуже великими ареалами нерідко зовсім не мають підвидів.

Якщо ж в одному місці ми бачимо равликів з більш "стрункими" та "череватими", білими та коричневими, жовтими та рожевими, смугастими та однотонними черепашками (цей перелік можна продовжувати та продовжувати), котрі живуть "однією великою та дружньою родиною", схрещуються, з ким хочуть (або, точніше було б сказати, з ким доведеться), та при цьому різні форми не зникають, не "змішуються" в одну аморфну масу, перед нами точно не підвиди. Це генетично обумовлені форми типа наших блондинок і брюнеток, людей з сірими, карими або чорними очима тощо. Якщо відволіктися від тропіків і подивитися на наші помірні широти, дуже наочні у цьому відношенні колонії лісової цепеї Cepaea nemoralis або садової цепеї Cepaea hortensis.

Повернемося до "підвидів" фуліки, котрі "з чисто номенклатурних міркувань" залишив J.C.Bequaert (1950). І пояснимо, чому їх неможна назвати справжніми підвидами з точки зору сучасної зоології та зоологічної систематики. Отже, 5 "підвидів".

1) "Типова" Achatina fulica – вчений відніс до неї практично всіх равликів, які живуть поза межами Африки та мають типове забарвлення черепашки. Справа полягає в тому, що фуліка родом зі Східної Африки. Колись вона була завезена людьми на Мадагаскар, звідти потрапила на Маскаренські о-ви, звідти далі, поки не "окупувала" багато тропічних островів (та не лише островів).

Що ж, ізоляція тут ніби є, тільки чи достатньо було вивезеним з Африки равликам часу, аби утворити новий підвид? Чи є в них якісь специфічні ознаки, які дозволяють відрізнити їх від африканських фулік?

J.C.Bequaert згадує лише трохи менші розміри та деякі відмінності у формі (пропорціях) черепашок. Щоправда, розміри як африканських, так й острівних фулік практично перекриваються. У середньому довжина вивчених дослідником черепашок статевозрілих равликів становила близько 110 мм у першому випадку та 124 мм у другому (різниця менше 1,5 см).

Тепер щодо форми (пропорцій) черепашки. J.C.Bequaert відмічає, що в острівних фулік черепашка дещо стрункіша, а останній оберт і устя відносно коротші, ніж у їх африканських родичів.

До речі, такі зміни пропорцій черепашки цілком можуть бути пов’язані з дещо меншими розмірами, а менші розміри – з високою щільністю колоній, яку зазвичай демонструють завезені на нові території види, особливо в перший час після вселення.

У будь-якому випадку, сам J.C.Bequaert відмічає, що добре відрізняються лише "екстремальні" варіанти обох "рас" (острівної та африканської), але можна підібрати такі черепашки, котрі будуть абсолютно ідентичними за формою та розмірами.

2) "Підвид" Achatina fulica castanea Lamarck, 1822 був описаний Ламарком як окремий вид Achatina castanea. Чи то по одній, чи то по кількох черепашках (у Женевському музеї зберігається один типовий екземпляр), зібраних невідомо де (!). Відмітна ознака – двоколірний останній оберт черепашки: нижня половина красивого каштанового кольору, верхня – блідніша, червонувато-коричнева.

З іншого боку, сам J.C.Bequaert відзначає, що бачив тенденцію до розділення останнього оберту на дві зони контрастного кольору і в "типових" фулік з різних острівних колоній. Так що й тут "підвид" явно не витримує жодної критики. А є певна кольорова варіація, очевидно, досить рідкісна, але не "прив’язана" до якоїсь певної місцевості.

3) "Підвид" Achatina fulica coloba Pilsbry, 1904 – описаний як варієтет (var.) фуліки. За кількома черепашками (дві від дорослих равликів, одна от молодого), зібраними невідомо де. J.C.Bequaert бачив два типових екземпляри з помилковою етикеткою "Західна Африка" (фуліка – східноафриканський вид). Черепашки мали ту саму форму, забарвлення і скульптуру, що й звичайні фуліки, відрізнялися лише незвично малими розмірами – 54 і 58 мм (менше 6 см) у двох дорослих равликів.

Таким чином, відпадає ще один "підвид", залишається лише декілька равликів-недоростків. З тих, кого равлиководи назвали б, напевне, "генбраком" або "неростушками".

4) "Підвид" Achatina fulica hamillei Petit, 1859 – описаний як окремий вид з Африки. Має те саме забарвлення черепашки, що й "типова", "острівна раса" фуліки (деталі див. під номером 1).

5) "Підвид" Achatina fulica rodatzi Dunker, 1852 – описаний як окремий вид з архіпелагу Занзібар (група островів у східного узбережжя Африки). По суті, це просто особлива кольорова форма черепашки, яка зустрічається також у інших частинах Африканського континенту, причому спільно з типово забарвленими екземплярами. Біла черепашка вкрита жовтим періостракумом (верхнім тонким роговим шаром). Зрозуміло, що равлики з такою світлою черепашкою частіше зустрічаються в сухих або навіть напівпустельних частинах видового ареалу (Bequaert, 1950). Воно й зрозуміло: чим світліша черепашка, тим менше вона поглинає енергії сонячного випромінювання, тим менше перегрівається черепашка й розташоване в ній тіло равлика, тим менше вологи випаровується, тим менше небезпека зневоднення та смерті.

Отже, "родаці" – також не підвид. При бажанні таких равликів з жовтою черепашкою можна називати Achatina fulica var. rodatzi, але в жодному випадку не Achatina fulica rodatzi.

Ось так з п’яти "підвидів" не залишилося в нас жодного справжнього. А тільки один єдиний та "неподільний" (принаймні поки що) вид ахатіна фуліка з мінливими розмірами, формою, пропорціями, забарвленням черепашки (і забарвленням тіла також, але забарвленням тіла в равликів цікавляться лише равлиководи, не науковці).

Помилка з "хемелі"

Спитайте равликовода, як виглядає "хемелі", "фулика хемелі", він одразу згадає рожеву верхівку черепашки (апекс). У деяких випадках додасть ще щось про більш строкату черепашку. І буде неправий. У першоописі Achatina hamillei Petit, 1859 загалом не згадується колір апекса. А J.C.Bequaert (1950) пише лише про те, що в типового екземпляра самі верхні (ембріональні) оберти черепашки були обламані.

Більш того, J.C.Bequaert використовує назву hamillei для позначення майже усіх фулік, що живуть на Африканському континенті (крім тих, зрозуміло, що мають жовті черепашки без коричневого пігменту – var. rodatzi). Більш того, на стор. 86 він пише про те, що в hamillei ембріональні оберти (самі верхні та маленькі, з якими равлики вилуплюються з яєць) і ранні постембріональні оберти черепашки (які добудовуються невдовзі після вилуплення) зазвичай (!) білі або жовтувато-білі. Тільки в серії черепашок різного розміру (та віку), зібраних на Занзібарі (архипелаг у східного узбережжя Африки), дослідник бачив інтенсивно-рожеві верхівки (вниз до шостого оберту).

"Більш строката черепашка" також ніде не згадується.

"Лівосторонні" фуліки, або декілька слів про "королівських равликів"

Ще про одну помилку, яка блукає інтернетом. На деяких російськомовних сайтах і навіть в англомовній Вікіпедії можна знайти такий "підвид" фуліки, як sinistrosa Grateloup, 1840. У російськомовних інтернет-ресурсах таких равликів ще чомусь називають іноді "королівськими". Насправді, це не підвид, навіть не така кольорова форма, як "родаці". Це поодинокі, які дуже рідко зустрічаються, особини-мутанти, в яких оберти черепашки закручені у протилежному напрямку. Такі "унікуми" можна зрідка спостерігати в найрізноманітніших видів равликів, не лише наземних. Через те, що усі органи статевої системи в таких равликів також розташовані не з того боку, зазвичай вони не можуть нормально спаритися з нормальними родичами та залишити нащадків. Проте їх черепашки (як велика дивина та рідкість), зрозуміло, дуже цінуються колекціонерами. В інтернеті можна побачити фотографії декількох таких лівозакручених черепашок Achatina fulica.

А ось на сайті ahatin.ru поруч з фотографією такої лівозакрученої черепашки чомусь помилково розмістили фото шести фулік-підлітків з дуже красивими та строкатими, але цілковито нормальними, правозакрученими черепашками! Звідси ця фотографія пішла "гуляти" російськомовним інтернетом.

Ще щось

Равлиководи іноді згадують ще umbilicata (у перекладі з латини – яка має форму пупка), ну це просто корява черепашка, яка, можливо, утворилася унаслідок якоїсь механічної деформації в процесі росту черепашки www.femorale.com.

Є ще rufescens (у перекладі – що червоніє), названа так, очевидно, за червонувато-коричневі смуги.

Дальні подорожі (літературна цитата)

Дуже цікаво розповів про те, як Achatina fulica "завойовувала" різні тропічні та субтропічні країни, відомий популяризатор зоологічної науки І.І.Акімушкін у книзі "Мир животных". Нижче ми приводимо дещо скорочений варіант його розповіді під назвою "Кругосветное путешествие ахатины":

"Отправившись из Африки, к 1950 году ахатина уже наполовину обошла вокруг земного шара… Каким образом ахатина попала на Мадагаскар – никто не знает. В 1803 году ее нашли уже за 700 миль от Мадагаскара – на Маскаренских островах. Но она не успела еще здесь толком расплодиться, редко попадалась. Поэтому губернатор французского острова Реюньон предпочитал импортировать этих улиток с Мадагаскара. Дело в том, что губернаторша болела туберкулезом, а считалось, что суп из улиток хорошо его излечивает.

В 1847 году исследователь моллюсков Бенсон увидел здесь гигантских улиток, и так они ему понравились, что он взял несколько штук с собой в Индию, когда уезжал. В Калькутте улитки убежали из комнаты Бенсона, отлично прижились в окрестных лесах, расплодились и двинулись дальше.

В начале нашего [двадцатого] века они добрались до Шри-Ланки. А в 1928 году объедали посадки каучуковых деревьев в Малайе… Через два года ахатины ползали уже в садах Сингапура. Год спустя перешли китайскую границу, а в 1935 и 1936 годах под их тяжестью сгибались ветви деревьев на Яве и Суматре. Тут началась вторая мировая война. Японские военачальники решили, что такие огромные улитки, как ахатины, могут служить отличной пищей для их солдат. Улиток завезли на Марианские острова и выпустили в лесах. Улитки ели растения – японцы ели улиток. Когда американцы высадились здесь в конце войны, плантации Сайпана и Гуама буквально кишели мягкотелыми голиафами. Много их было и на других островах Тихого океана, на Гавайских например.

Знатоки не были особенно удивлены, когда в одно прекрасное утро пришло сообщение, что гигантские улитки развлекают толпы зевак в садах Сан-Педро, в Калифорнии…"

Історія в датах

Аби дещо уточнити історію розповсюдження фуліки та показати масштаб і швидкість цього процесу, звернемося від науково-популярної книжки до серйознішої наукової праці про ахатін: Bequaert J.C. Studies in the Achatininae, a group of African land snails // Bulletin of the Museum of Comparative Zoology at Harvard College. – 1950. – Vol. 105, No. 1. – P. 4–216, pls. 1–81.

Отже, первинною (природною) областю розповсюдження цього виду є прибережна частина континентальної Східної Африки між приблизно 7 градусами північної широти та 17 градусами південної широти, а углиб материка вона заходить на відстань від 150 до 500 миль (від 240 до 800 км). Також до природної області розповсюдження відносять невеликі острови, розташовані вздовж узбережжя, наприклад, архіпелаг (групу островів) Занзібар. А ось на Мадагаскар, також розташований біля східного узбережжя Африки, фуліка, найімовірніше, була занесена людьми. Коли це точно відбулося, не знає ніхто. Відомо лише, що в 1760-х рр. ахатіни були знайдені в декількох місцях на Мадагаскарі. Судячи по описах, це могли бути відразу два види – Achatina fulica та Achatina panthera (синонім A.immaculata). Подальша історія "вторгнення" фуліки до різних регіонів описана детальніше.

1760–1770-е рр. – під час досліджень наземних равликів на о-ві Маврикій (Маскаренські о-ви) ахатіни ще не знайдені.

1803 р. – перша літературна згадка щодо присутності фуліки на о-ві Маврикій (Маскаренські о-ви). Місцеві мешканці розповіли історію про хвору дружину губернатора (процитовану також Акімушкіним – див. вище), для якої за порадою лікаря з Мадагаскару завезли велику кількість ахатін. Жінці губернатора лікувальна дієта не допомогла, вона невдовзі померла, а равлики вижили, розповсюдилися по острову і швидко перетворилися на справжнє лихо для місцевих мешканців.

1820-е рр. – опубліковані відомості про присутність фуліки на о-ві Реюньон (також Маскаренські о-ви).

1840 р. – равлик знайдений на Сейшельських о-вах.

1860 р. – перша літературна згадка для Коморських о-вів.

Квітень 1847 р. – декілька равликів привезені Бенсоном з Маврикія до Індії та випущені в саду Азійського товариства Бенгалу (Asiatic Society of Bengal), біля міста Калькутта.

1848 р. – декілька равликів з Калькутти перевезені (вже іншою людиною) до розташованого в передгір’ях Гімалаїв міста Массурі (або Мусуріе, Mussoori).

1910 р. – повідомлення з Цейлону (тепер Шрі-Ланка). Равликів знайшли поблизу міста Калутара в південно-західній частині острову.

Біля 1921 р. – фуліка завезена на о-в Суматра.

1922 р. – цей вид спостерігали в декількох місцях на Малайському півострові та в Сінгапурі. Припускають, що він міг потрапити до цього регіону, починаючи з 1910 або 1911 р.

1925 р. – завезений до Японії. Пізніше фуліку ще неодноразово завозили до Японії, проте через кліматичні умови вона змогла прижитися лише на Окінаві. У 1945 р. американці, які висадилися на цей острів, побачили, що фуліка дуже звичайна там.

Біля 1928 р. – фуліка завезена на о-в Борнео (він же Калімантан).

1931 р. – завезена до південного Китаю біля портового міста Сяминь (Сямень, раніше Амой).

Січень 1932 р. – завезена з Сінгапуру на Формозу (колоніальна назва о-ва Тайвань). У 1941 р. була вже дуже звичайною на оброблюваних ділянках острову.

Кінець 1932 або початок 1933 р. – знайдена на о-ві Ява.

1936 р. – перша відома знахідка на Гавайських о-вах. Вважають, що численні колонії ахатін на о-ві Оаху є нащадками двох (усього!) равликів, привезених до Гонолулу з Тайваня в 1936 р. У листопаді того самого 1936 р. 12 равликів були імпортовані з Японії на Макавао (назва місцевості на о-ві Мауі).

1937-1938 рр. – досягла Сіаму (Індокитай).

1938 р. – завезена з Японії на архіпелаг Палау, а пізніше на Маріанські о-ви (Сайпан, Тініан, Рота та ін.).

Біля 1941 р. – перевезена з Сяминя (див. вище) до Гонконгу.

1943-1945 рр. – завезена з Тайваня на Філіппіни під час японської окупації.

1946 р. – випадково завезена з о-ва Сайпан (Маріанські о-ви) на о-в Гуам (також Маріанські о-ви). Усього через рік розповсюдилася по більшій частині південної половини цього острова.

1946 р. – повідомлення про знахідку цього виду на о-ві Нова Гвінея.

1948 р. – те саме на архіпелазі Бісмарка, який раніше називали Новою Британією.

1946 або 1947 р. – декілька живих равликів знайдено в садах міста Сан-Педро (Каліфорнія). Припускають, що вони були привезені з якихось о-вів у Тихому океані. Знайдених равликів швидко знищили, а департамент агрикультури вжив заходи проти інших завозів. Унаслідок цього равликів знайшли ще на кількох військових кораблях, які поверталися з тихоокеанських о-вів.

Підсумовуючи цей історичний екскурс, J.C.Bequaert підкреслює, що фуліка перевозилася людьми з місця на місце найчастіше спеціально, лише в деяких випадках випадково. Крім того, усі пізніші завози можна відстежити, зрештою, від первинної інтродукції цього виду на Мадагаскар і потім на Маврикій.

Що було згодом

Не будемо втомлювати читачів детальним описом подальших "звершень" фуліки. Через два десятиріччя сильно постраждав від нашестя равликів цього виду американський штат Флорида. Існує така версія: в 1966 році один американський солдат з Майямі, закінчивши службу на Гавайських островах, привіз додому та випустив у своєму саду трьох равликів. А вже в 1972 році владою штату Флорида було витрачено близька 300 тисяч доларів на боротьбу з ахатінами. Про це розповідає, наприклад, В.Ершов у своїй захоплюючій книзі "Чарующий мир раковин". До речі, боротьба з ахатінами у Флориді продовжується й зараз. Причиною є не лише їхня плодючість та зажерливість. Равлики завдають шкоду будівлям, об’їдаючи штукатурку, та розповсюджують паразитичних нематод з роду Angiostrongylus, котрі можуть викликати менінгіт у людей. Тому тих, хто знайшов велетенських равликів поблизу своїх осель, просять не чіпати їх, а викликати спеціальні служби.

У 1980-х рр. фуліка потрапила до Бразилії. Припускають, що равликів завезли з Індонезії через те, що хтось вирішив організувати ферму по їх вирощуванню з гастрономічною метою. Бізнес "не пішов", зате равлики до 2007 р. виявилися розповсюдженими в 23 з 26 штатів Бразилії.

Цю розповідь можна було б продовжувати та продовжувати… Скажемо лише, що зараз фуліка входить до сотні найбільш інвазійних видів у світі. А досягти цього вона змогла лише завдяки людям.

Равлики проти равликів

Отже, через недалекоглядність людей фуліка не лише розселилася по багатьох країнах, але й перетворилася там на небезпечного шкідника. Чого тільки не придумують тепер для боротьби з равликами. Декілька років тому у Флориді запропонували навіть використовувати спеціально навчених собак-лабрадорів, котрі повинні були винюхувати "злодюжок".

Надзвичайно прикро, що через ахатін постраждало й багато ендемічних видів равликів, розповсюджених на заселених фуліками островах. Наприклад, для біологічної боротьби з ахатінами туди стали завозити хижого равлика Euglandina rosea, якому прийшлися до смаку також дрібніші місцеві види наземних равликів. Це призвело, наприклад, до знищення багатьох видів ендемічного для гавайського о-ву Оаху роду Achatinella, а інші представники цього роду знаходяться під загрозою вимирання.