Гураль-Сверлова Н.В. Побудова малакологічної частини експозиції: підходи та проблеми



Бібліографія: Гураль-Сверлова Н. Побудова малакологічної частини експозиції: підходи та проблеми // Зб. наук. пр. "Зоологічні колекції та музеї". – К., 2014. – С.21-24.

Побудова малакологічної частини експозиції: підходи та проблеми

Молюски – велика та цікава група безхребетних тварин, які здавна привертали увагу колекціонерів різноманітністю форм і забарвлення черепашок, легкістю їх багаторічного зберігання. Це не могло не позначитися на складі музейних колекцій, зараз важко уявити зоологічний або природознавчий музей без фондової колекції черепашок і мушель молюсків. Проте і в приватних колекціях, і на музейних експозиціях головна увага приділяється зазвичай найбільш привабливим черепашкам морських тропічних молюсків. Наземні та прісноводні представники вітчизняної фауни або слабко представлені на експозиціях, або їх експонування не привертає особливої уваги відвідувачів.

На нашу думку, причина цього полягає не стільки в зовнішньому вигляді черепашок (менші розміри, простіші форма і забарвлення), скільки в недостатній розробленісті теоретичних аспектів їх експозиційного використання (Сверлова, 2005) та в низькому загальному рівні знань стосовно цих груп молюсків. Наземні молюски загалом дуже слабко представлені в українськомовній і навіть у російськомовній науково–популярній або навчальній літературі. Навіть у підручниках для вищих навчальних закладів часто згадують лише виноградного слимака і абстрактних слизняків (Шарова, 2003).

Недостатній інтерес відвідувачів до наземних і прісноводних молюсків вітчизняної фауни можна пояснити також досить одноманітним способом їх експонування, коли у вітринах або на стендах у більш або менш систематичному порядку розташовуються черепашки окремих видів. Такі експонати зазвичай супроводжуються дуже лаконічними етикетками, які часто містять лише латинську назву, іноді – також вітчизняну назву (при цьому часто використовується довільний переклад або проста транслітерація латинської назви) і місце збору. На нашу думку, набагато інформативнішим може бути тематичний підхід до експонування молюсків. При цьому на окремих стендах можуть бути представлені види, найбільш характерні для основних типів наземних і водних біотопів певного регіону, наприклад, «Молюски лісів», «Молюски степу», «Молюски текучих водойм», «Молюски стоячих водойм».

Неодмінним розділом такої тематичної експозиції має стати розділ «Молюски населених пунктів», який давав би хоча б загальне уявлення про те, скільки видів наземних і прісноводних молюсків змогли успішно пристосуватися до існування поруч з людиною. Крім того, у цьому розділу (або в окремому розділі «Молюски–вселенці») бажано показати хоча б найпомітніші для неспеціалістів види, цілеспрямовано або (частіше) випадково завезені у відповідні регіони людьми. Для Львівської області такими є, наприклад, садова цепея Cepaea hortensis та іспанський слизняк Arion lusitanicus. Перший вид привертає увагу пересічних людей красивими різнобарвними черепашками, другий – великими розмірами, яскравим забарвленням і заподіяною шкодою. Перспективною темою є також відображення різних аспектів взаємодії молюсків і людини – від використання молюсків у їжу до символічного значення деяких з них у релігіях світу (Godan, 1996).

Під час експонування молюсків не варто забувати, що багато їх видів можуть бути важко розпізнані неспеціалістами. Наприклад, представники родини Clausiliidae мають черепашку дуже специфічної форми, яку важко сплутати з черепашками інших наземних молюсків. Проте розпізнавання окремих видів усередині цієї родини часто до снаги лише вузькому спеціалісту. У такому випадку не варто перевантажувати експозицію зовнішньо подібними видами. Краще показати черепашки одного–двох з них, а поруч розмістити інформацію щодо видової різноманітності цієї родини (роду, іншої систематичної групи) в регіоні.

Необхідно також враховувати розмірні особливості різних видів молюсків. Серед наземних, прісноводних і навіть морських молюсків, розповсюджених на території України, переважають дрібні види, мало придатні для експонування. Аби показати найменші з них (розміри черепашок яких не перевищують кількох міліметрів), потрібно або розміщення перед ними хорошої лупи (що застосовується в деяких музеях), або використання збільшених об'ємних моделей, а при технічній або фінансовій неможливості їх виготовлення — якісних збільшених фотографій.

Замість того, аби вказувати масштаб фотографій або справжні розміри молюсків (оскільки такі цифри завжди звучать дещо сухо), можна прикріпити збоку пробірку з черепашками. Ще цікавіше відвідувачам було би дізнатися, що в такій маленькій пробірці знаходиться, наприклад, 20 черепашок Cochlicopa lubrica або 50 черепашок Vallonia costata. Навіть для відносно великих видів молюсків у деяких випадках доцільно показувати збільшені фрагменти черепашок (при наявності складної арматури в усті, цікавої скульптури поверхні, деяких особливостей забарвлення, погано помітних неозброєним оком).

Не варто забувати, що черепашка — хоча й найбільш довговічна частина молюска, зручна для зберігання та експонування, проте все ж таки лише його частина, причому частина нежива. Крім того, частина наземних молюсків у процесі еволюції втратила зовнішню черепашку, перетворившись з равликів на слизняків. Експонування слизняків у скляних ємностях з фіксуючою рідиною досить швидко призводить до знебарвлення їх зовнішніх покривів. Крім того, прижиттєве яскраве забарвлення деяких видів залежить не від кольору самої шкіри, а від яскравого (жовтого, оранжевого) слизу, який густо вкриває усе тіло. Тому відразу після перенесення до фіксатору такі молюски відразу ніби тьмяніють, стають сіруватими або коричнюватими. Може також згладжуватися рельєф шкіри. Таким чином, показати на експозиції зовнішній вигляд слизняків неможливо без збільшених кольорових фотографій.

У равликів крізь черепашку часто просвічує тіло молюска, тому однобарвна черепашка може видаватися плямистою, біла — жовтуватою тощо. Тому представлені на експозиції додаткові фотоматеріали можуть допомогти у «впізнаванні» окремих видів. Крім того, правильно підібрані фотографії є джерелом додаткової інформації щодо характеру пересування молюсків, стадій їх життєвого циклу, внутрішньовидової мінливості. Аби не перевантажувати вітрин та не відволікати увагу відвідувачів від представлених у них матеріалів, серії таких фотографій можуть бути розміщені над шафами, біля дверних або віконних ніш - тобто, у місцях, де не можуть знаходитися інші експозиційні предмети.

За допомогою кольорових фотографій можна додатково показати середовище існування молюсків: типові для тих або інших видів (екологічних груп) біотопи, а також ті стації усередині біотопів, де зазвичай тримаються молюски — наприклад, гниючу деревину, листову підстилку, різні яруси рослинності в лісових або паркових біотопах, прибережну зону великих водойм тощо. Без довгих словесних описів це допоможе наочно уявити спосіб життя експонованих видів.

Цікавим доповненням до малакологічної частини музейної експозиції можуть стати тераріуми (для наземних видів) або акваріуми (для прісноводних) з найбільш атракційними живими представниками вітчизняної малакофауни.

Наприклад, серед наземних молюсків, розповсюджених на території України, для таких цілей можна порекомендувати равликів з родів Helix, Eobania, Cepaea, Fruticicola. Слизняки ведуть переважно нічний спосіб життя, ховаючись удень під корою, опалим листям, у ґрунті. Тому вони мало придатні для експонування. Зокрема, подібне поєднання трьох різних елементів (черепашок молюсків, кольорових фотографій і живих молюсків у тераріумах) вже було апробовано на тимчасовій тематичній виставці працівниками Дрезденського зоологічного музею (Сверлова, 2005).

Поруч з фотоматеріалами, розміщеними безпосередньо на експозиції, цікавим і змістовним доповненням до «класичної» музейної експозиції може стати також онлайн–середовище. На офіційному сайті музею або в окремих інтернет–програмах, розроблених працівниками музею, може бути представлена додаткова інформація про окремі зразки або види, що знаходяться на постійній експозиції або тимчасових тематичних виставках. Ця інформація може мати найрізноманітнішу форму – від більш детальних описів, які не можуть бути «втиснуті» у відносно невеликі етикетки, до анотованих фотогалерей, інтерактивних екскурсій або популярних онлайн–визначників. Зокрема, після відновлення постійної експозиції Державного природознавчого музею НАН України працівниками лабораторії малакології планується розміщення подібних матеріалів на розробленій ними Просвітницькій інтернет–програмі «Молюски» (www.pip–mollusca.org). При цьому дуже важливо не забувати, що описані вище форми представлення додаткової інформації не повинні заміняти справжній похід до музею для ознайомлення з реальною експозицією.

Оскільки більшість населення володіє зараз мобільними телефонами, доцільно розміщувати поруч з виставленими на експозиції матеріалами не лише звиклі таблички, але й QR–коди. Останні займають дуже мало місця, проте можуть нести більше 4 тис. символів. Це дозволить не лише дати розширену інформацію про об'єкт, але й скерувати браузер мобільного телефону відвідувача на відповідні веб–ресурси.

  1. Сверлова Н. В. Можливості експозиційного використання наземних молюсків вітчизняної фауни // Музейний щорічник Чернів. краєзнавч. музею за 2004–2005 рр. — Чернівці: Золоті литаври, 2005. — С. 149–152.
  2. Шарова И. Х. Зоология беспозвоночных: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. — Москва: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 592 с.
  3. Godan D. Mollusken. Ihre Bedeutung für Wissenschaft, Medizin, Handel und Kultur. - Berlin: Parey, 1996. – 203 S.