Молюски місяця за рейтингом ПІП "Молюски" (2015 рік)

У колекції наземних молюсків Державного природознавчого музею НАН України зберігаються не лише звичайні черепашки садової цепеї Cepaea hortensis, але також деякі рідкісні аномалії, зібрані під час багаторічних досліджень фенетичної структури львівських колоній цього виду. Наприклад, ось ця черепашка, оберти якої закручені не праворуч (за годинниковою стрілкою, що є нормою для цепей), а ліворуч.

Звичайна затворка Valvata piscinalis – невеликий прісноводний молюск, широко розповсюджений у наших водоймах. Декілька років тому вона стала "героїнею" одного з наших дитячих оповідань.

Хто відпочивав на узбережжі Чорного або Азовського моря, напевне, бачив або навіть збирав викинуті морськими хвилями на берег порожні стулки цього виду. Їх нескладно впізнати за майже округлою формою (за винятком дещо загострених і зігнутих уперед верхівок) та поверхневою скульптурою з добре помітних концентричних реберець. Що стосується забарвлення, то воно досить мінливе: від білуватого, нерідко з темнішими радіальними "променями", до майже зовсім чорного.

Багато наукових публікацій працівників лабораторії малакології Державного природознавчого музею НАН України присвячено фенетичній структурі популяцій садової цепеї Cepaea hortensis. Якщо сказати простіше, співвідношенню різних (альтернативних) форм забарвлення черепашок у поселеннях цього виду. Це співвідношення зазвичай вираховують лише для дорослих особин. Адже забарвлення черепашки може змінюватися у процесі росту равлика. Навіть смугаста особина вилуплюється з яйця з однобарвною черепашкою, а темні спіральні смуги починають поступово з'являтися на ній лише через деякий час. Порядок появи смуг досить стабільний: першою зазвичай йде центральна смуга, далі – нижні смуги, наприкінці – верхні. Процедуру підрахунку різних форм забарвлення (морф) можна побачити у спеціально підготованому нами відеосюжеті.

Болотяна живородка Viviparus contectus відрізняється від живородки річкової Viviparus viviparus помітно опуклішими, ніби східчастими обертами. Верхівка черепашки, якщо вона не обламана або не обточена водою, дуже гостра, колюча. Це легко відчути, доторкнувшись до неї подушечкою пальця. У великих особин висота черепашки може досягати 4 см. Молюски цього виду оселяються у стоячих водоймах, багатих водяними рослинами – ставах, болотах, старицях річок тощо. З двома видами живородок, а також з іншими великими м’якотілими мешканцями наших прісних водойм ви можете ближче познайомитися на сторінках науково-популярної брошури "50 найпомітніших молюсків Львова та околиць".

Чорноморський гребінець Flexopecten ponticus – єдиний представник великої родини гребінців Pectenidae, який зустрічається в наших морях. Він є звичайним представником морської малакофауни Чорного моря, оселяючись на глибинах до 30 м. Добре збережені порожні стулки цього виду знаходили також у Азовському морі. З деякими іншими гребінцями можна познайомитися в розділі "Екзотичні види молюсків у фондах Державного природознавчого музею НАН України".

Один з найбільших і найяскравіших слизняків, розповсюджених на території України. Довжина тіла в русі може досягати 10 см. Зустрічається переважно в Українських Карпатах, рідше на рівнинній частині заходу України. На сході досягає Вінницької області. Завезений людьми до Києва. Дорослих особин слизняка великого синього часто досить легко відрізнити від інших великих слизняків за наявністю синюватих, фіолетових, зеленкуватих відтінків у забарвленні (хоча бувають також інші кольорові варіації). Молоді особини світліші, спочатку без синюватого полиску та з темними поздовжніми смугами, які з віком поступово зникають.

Болотяний мускуліум – не надто великий прісноводний молюск (розмір мушель не перевищує 1 см) з родини кулькових (Sphaeriidae). Його досить легко впізнати за чітко виступаючими догори, вузькими верхівками стулок. Самі стулки дуже тонкі та крихкі. Молюски часто оселяються в невеликих водоймах, зокрема таких, що пересихають улітку. У 2013 році Musculium lacustre став одним з "героїв" нашої наково-популярної книжки "50 найпомітніших молюсків Львова та околиць".

Вже другий раз за цей рік Anadara inaequivalvis стає "переможцем" серед чорноморсько-азовських молюсків, представлених у нашій фотогалереї. З нею та іншими видами наших морських молюсків ви можете ближче познайомитися також у презентації для шкільних занять з біології "Найпомітніші молюски Чорного та Азовського морів".

Великий вид, який досить легко впізнати у природі. Хоча з ним нерідко плутають інші види роду Helix, а інколи – навіть цепей або чагарникових равликів Fruticicola fruticum. Розміри черепашки у дорослих особин дуже мінливі, найчастіше її діаметр (ширина) та висота вписуються в діапазон від 3 до 5 см. Хоча можуть зустрічатися й значно більші особини. Забарвлення черепашки є також мінливим, хоча й не настільки, як, наприклад, у цепей. Зазвичай загальний фон черепашки коричнюватий, жовтувато-коричневий, рідше жовтуватий або сірувато-білий. На черепашці можуть бути помітними темні спіральні (такі, що проходять вздовж обертів) смуги, чіткі (хоча й не надто контрастні) або ледь помітні. Ближче познайомитися з цим видом можна на сторінках нашої "Літньої школи".

Свою латинську та, відповідно, українську назву – вухоподібний (або вушковий) ставковик, цей вид отримав завдяки формі черепашки. У дорослих особин її останній оберт помітно розширений, з великим устям, обриси якого нагадують вухо. Висота та ширина черепашки можуть досягати 3 см. Ставковики населяють густо зарослі водяними рослинами прибережні ділянки ставів, річок та інших водойм зі стоячою або повільно текучою водою. Вушковий ставковик Lymnaea auricularia – один зі звичайний представників прісноводної малакофауни Львова та околиць.

Не надто великий, але досить красивий і цікавий представник азово-чорноморської фауни, детальніше почитати про якого можна, наприклад, у другому томі "Жизни животных". Не зважаючи на не надто великі розміри (висота черепашки не перевищує 2–3 см), є важливим компонентом морської екосистеми, адже основою його харчування є падло. Отже, ці невеликі равлики допомагають "прибирати" наші моря від мертвої риби, молюсків та інших тварин. Щоправда, вони можуть нападати й на деяких безхребетних тварин, зокрема, просвердлювати тонкі стулки двостулкових молюсків. Або доповнювати свій раціон рослинною їжею. Нерідко вони приймають за своє улюблене падло закинуту в море наживку, чим можуть завдавати клопоту рибалкам.

Чагарникового равлика Fruticicola fruticum разом з виноградним равликом (або виноградним слимаком) Helix pomatia та різними видами цепей, без сумніву, можна віднести до найвідоміших неспеціалістам видів вітчизняних наземних молюсків. Але ця популярність має також зворотній бік: досить часто за Fruticicola fruticum помилково приймають самих різних равликів. Як уникнути подібних помилок, допоможе дізнатися наша "Літня школа".

Котушка рогова Planorbarius corneus – один з найбільших видів черевоногих молюсків, розповсюджених у прісних водоймах України. Ширина (діаметр) її черепашки може досягати 3–4 см. Забарвлення черепашки коричнювате, часом із зеленкуватим або навіть червонуватим відтінком. Молюсків найчастіше можна побачити на прибережних ділянках ставів або річок, густо зарослих водяними рослинами. Харчуються вони переважно їжею рослинного походження: рослинним детритом, який збирають зі дна водойм, перифітоном, а також відмерлими тканинами вищих рослин і багатоклітинних водоростей.

Золотистий політітапес Polititapes aurea – вид, широко розповсюджений у Чорному та Азовському морях. Зустрічається також вздовж атлантичного узбережжя Європи (на північ до Англії), у Середземному, Егейському, Мармуровому морях. На перший погляд, його мушля нагадує дещо витягнуту у довжину мушлю іншого звичайного в наших морях двостулкового молюска – Chamelea gallina. До речі, ступінь витягнутості мушель Polititapes aurea дуже мінлива. Мінливою є й поверхнева скульптура на стулках – від грубих до ледь помітних концентричних реберець. Це спричинило опис багатьох форм, деякі з яких раніше вважали самостійними видами.

Ксерофільний вид, добре пристосований до існування в сухих відкритих біотопах (степах, луках, пустирях тощо). У спекотні літні дні молюски цього виду не лише не ховаються від сонячних променів у ґрунті, а, навпаки, нерідко утворюють великі скупчення, так звані "грона" на верхівках трав’янистих рослин. Аналогічно поводяться деякі інші степові види наземних молюсків, наприклад, Xeropicta krynickii, Xerolenta obvia або Brephulopsis cylindrica. Ареал (область розповсюдження) Xeropicta derbentina на території України постійно збільшується, і відбувається це завдяки діяльності людей. Лише нещодавно цей вид був відомий в нас тільки для Криму та спорадично для степової зони континентальної України. Зараз окремі його колонії виявлені навіть на заході України.

Болотяний ставковик Lymnaea palustris – один зі звичайних видів ставковиків у наших прісних водоймах. За розмірами він суттєво поступається більш відомому широкому загалу зі шкільного курсу зоології звичайному (або великому) ставковику Lymnaea stagnalis або зовні дуже подібному на Lymnaea palustris воронячому ставковику Lymnaea corvus. Розміри черепашки болотяного ставковика переважно не перевищують 2 см. Як зрозуміло з назви, молюски цього виду надають перевагу мілководним водоймам: болотам, великим калюжам, струмкам. У більших водоймах (наприклад, у ставах) вони тримаються вздовж берегів.

Піщана мія Mya arenaria полюбляє мілководні ділянки з піщано-мулистим дном і нерідко зі зниженою солоністю води (наприклад, у лиманах). Більшу частину життя молюски проводять у викопаних у піску нірках. Ці нірки, зокрема, захищають молюсків під час відливів. Піщана мія розповсюджена вздовж атлантичного узбережжя Європи та Північної Америки, в північній частині Тихого океану. У Чорне море потрапила, очевидно, завдяки людині. Вперше виявлена в Одеській затоці в 1966 році.

Чагарниковий равлик Fruticicola fruticum (якого ще наприкінці минулого і навіть на початку цього століття називали Bradybaena fruticum) не має такого різноманіття спадкових форм забарвлення черепашки (морф), як його не надто близькі (з іншої родини) родичі – цепеї. Власно кажучи, морф тут лише 4: світла черепашка з темною центральною смугою, світла черепашка без смуги, коричнювата черепашка зі смугою, коричнювата черепашка без смуги.

Перлівниця клиноподібна оселяється в річках, заплавних водоймах, водосховищах, озерах. На відміну від перлівниці звичайної Unio pictorum, її стулки переважно помітно розширені в передній частині та звужені в задній, що надає їм клиноподібний вигляд. Проте загалом форма мушлі Unio tumidus досить мінлива, часом може нагадувати інші види перлівниць. Переконатися у цьому ви легко можете на сторінках нашої інтернет-програми. У великих екземплярів довжина мушлі може перевищувати 10 см.

Сітчаста трітія Tritia reticulata – один з найбільших та найпомітніших черевоногих молюсків, які зустрічаються в Чорному та Азовському морях (зрозуміло, не враховуючи рапани). Черепашки можуть досягати у висоту 2–3 см, приваблюють погляд красивою формою, скульптурою та забарвленням. Вздовж їх обертів часто проходять різнокольорові смуги. Не дивно, що їх нерідко використовують для виготовлення різноманітних сувенірів, наприклад, намист. Деякі вчені вважають, що в Чорному та Азовському морях живе не один, а три види Tritia, які відрізняються за формою та пропорціями черепашок. Інші дослідники не поділяють цієї думки.